Тривожність, як фактор неуспішності підлітка у школі

Гуменюк Інна

Національного педагогічного університету

 імені М.П.Драгоманова, м. Київ.

Всебічний розвиток і виховання підростаючого покоління обов’язкова умова побудови нового гуманно – демократичного суспільства. Вирішення цього загального завдання реалізується через формування духовно та фізично здорової людини. У зв’язку з цим в психолого – педагогічній науці і практиці особливу актуальність мають прикладні експериментальні дослідження, спрямовані на подолання негативних явищ, які супроводжують розвиток особистості. Однією з таких проблем є неуспішність – гостра проблема сучасної школи, викликана багатьма причинами, серед них розрізняють: соціальні, біологічні та педагогічні [1].

Проблема тривожності є актуальною та привертає увагу на сучасному етапі науковців-психологів. Психоаналітики розглядають тривожність як явище, що виникає вже в ході самого процесу народження і отримує подальший розвиток під впливом зовнішніх факторів (К.Хорні, А.Фрейд, З.Фрейд, Е.Фромм, К.Юнг). Близькі погляди на місце тривожності в розвитку особистості (як відсутності соціальних навичок) висловлюють біхевіористи та представники теорії соціального научіння: І.Блумер, П.Жане, М.Кун, Дж.Мід, Б.Скіннер [1].

В рамках екзістенціального підходу тривожність розглядається як особиста беззахисність, загроза власному існуванню, яка залежить від визнання особистості іншими людьми, від оцінних ставлень до неї (А.Камю, Дж.Сартр, К.Ясперс). Представники гештальтпсихології тлумачать тривожність, як утруднення дихання під час заблокованого збудження при емоційних реакціях на фрустраційну ситуацію, як незавершеність гештальту (Е.Гуссерль, К.Левін, Ф.Перлз). У ряді робіт розкриваються особливості тривожності у школярів різних вікових груп в таких вчених як Г.С.Абрамова, І.В.Дубровіна, Н.Є.Лисенко, Р.В.Овчарова, Є.І.Рогов  [1].

         У сучасних тлумачних психологічних словниках є досить багато визначень тривожності (готовність до страху) – стан доцільного підготовчого підвищення сенсорної уваги і моторного напруження в ситуації можливої небезпеки, що зумовлює відповідну реакцію на страх. Схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом її виникнення. Тривогу визначають як «відчуття неконкретної, невизначеної, ненаправленої погрози, неясне почуття небезпеки». Очікування небезпеки, яка насувається, сполучається з почуттям невідомості: людина не усвідомлює, звідки вона може загрожувати. У відмінності від емоцій страху, тривога не має певного джерела. Можна сказати, що тривога -"страх невідомого"  [2].

Тривожність - це інтегративна негативна індивідуальна властивість, що визначає схильність індивіда до суб'єктивного переживання таких емоційних станів, як страх, хвилювання, напруга. Вона виявляється у почутті невпевненості в собі, беззахисності, безпомічності, безсилля перед реальними об'єктивними чи уявними (суб'єктивними) зовнішніми чи внутрішніми факторами, які містять небезпеку і загрозу самооцінці, рівню домагань, задоволенню основних потреб тощо (чи сприймаються як такі).

У цілому тривожність – це суб’єктивний  прояв неблагополуччя особистості. Тривожність впливає на успішність підлітків у школі. Тривожність негативно впливає на розумову діяльність школяра, підлітки в яких середній рівень знань мають підвищенну тривожність; в яких достатній рівень знань мають помірну тривожність; учні з високим рівнем знань мають низьку тривожність. Школярі відчувають дискомфорт, який проявляється з тривожності і їх успішність «падає» [3].

За змістовою стороною тривожність є рисою емоційного складу особистості, яка має умовно-рефлекторну природу. Швидкість її виникнення, закріплення і розвитку частково визначається індивідуальними та віковими особливостями дитини, а також залежить від соціальних умов, в яких живе і розвивається дитина, та спрямованих на неї стихійних і спеціально організованих (навчально-виховних) впливів. Основними факторами виникнення шкільної тривожності у підлітків є: загальне негативне емоційне самопочуття від перебування в школі; проблеми у взаємостосунках з учителем та однокласниками; незадоволеність власною навчальною діяльністю; незадоволеність собою як суб'єктом навчальної діяльності.

Захаров А.І.  виділяє дві великі групи ознак тривоги. Перша — внутрішні, соматичні ознаки (від грецького "сома" - тіло), що виникають у людини під впливом хвилювання, друга — зовнішні поведінкові реакції у відповідь на тривожну ситуацію. Складність опису цих проявів складається в тому, що всі вони можуть супроводжувати не тільки тривогу, але й інші стани й переживання, наприклад розпач, гнів або навіть радість [4].

Отже зважаючи на нестабільне сьогодення з його соціально-економічними негараздами, невпевненістю в завтрашньому дні, ростом насилля у суспільстві, все частіше розвиток підлітків у школі супроводжується переживанням негативної модальності і,  перш за все, високою тривожністю та впливу її на успішність, що дегармонізує становлення особистості.

Література:

1. Прихожан А.М. Тревожность у детей и подростков: Психологическая природа и возрастная динамика./ Прихожан А.М.  — М., 2000;

2. Шапар В.Б. Сучасний тлумачний психологічний словник. – Х.: Прапор,2007.- 640с.

3. Ставицька С.О. Прояв та подолання особистісної тривожності у школярів. Психологія. Збірник наукових праць. Випуск 2 (МО України, НПУ імені М.П. Драгоманова, Київ, 1998)/ Ставицька С.О. — с. 168-173;

4. Шевченко Н.Ф. Гіперфункція тривожності у підлітків: превентивна стратегія / Н.Ф. Шевченко, Є.М. Калюжна // Практична психологія та соціальна робота. – 2007. – № 7. – С. 17-22.